Змістом контролю є комплексна перевірка навчальної діяльності учнів, у процесі якої здійснюється засвоєння змісту навчального матеріалу: формуються знання, загально навчальні та професійні уміння і навички (компетенції), розвиваються творчі здібності, оцінні судження.
Видами контролю є попередній, поточний, тематичний і підсумковий.
Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового модуля.
Поточний контроль здійснюється викладачем в ході вивчення кожної теми. З огляду на те, що повноцінне засвоєння знань і умінь не можна забезпечити протягом одного уроку, поточний контроль за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці зараз вважається необов'язковим.
Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми. Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми.
Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року.
Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.
У сучасній дидактиці виділяються такі методи контролю:
щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів: в якій мірі вони виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо;
усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо);
письмовий контроль знань і умінь здійснюється за допомогою письмових робіт;
графічна перевірка у формі складання таблиць, схем, побудови діаграм, графіків, схематичного зображення різних предметів, механізмів, пристроїв тощо виявляє вміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку їх абстрактного мислення;
практична перевірка проводиться шляхом виконання учнями певних досліджень, трудових операцій, створення виробів, моделей тощо. Вона дає можливість перевірити уміння учнів застосовувати набуті знання на практиці.
Тестовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.
Тестові завдання можна розподілити на такі типи:
1) Завдання з недостатніми вихідними даними. Для вирішення завдань, що постають перед учнями, не завжди є достатні вихідні дані, що змушує висувати гіпотези можливих рішень, а потім добувати власне ті дані, які потрібні для вирішення поставленого завдання.
2) Завдання з надлишковими або не потрібними для вирішення вихідними даними. Фахівець у своїй діяльності часто зустрічається з завданнями, які мають надлишкові та несуттєві для їх вирішення відомості, що призводить до відбору лише суттєвих для вирішення завдання відомостей.
3) Завдання з суперечними відомостями в умові. Умови завдання, яке повинен вирішити фахівець у практичній діяльності, беруться з певних досліджень, спостережень, аналізів, повідомлень інших фахівців тощо. Серед цих відомостей, які роздобуті різними людьми в різних умовах, різноманітними методами з різними ступенями вірогідності, деякі можуть стати взаємно суперечними. Тоді фахівець шляхом співставлення цих відомостей вирішує, яким відомостям він віддає перевагу, а якими ігнорує.
4) Завдання, що допускають вірогідні вирішення. Фахівцю дуже часто приходиться приймати рішення про деякі важливі дії раніше, ніж він буде впевнений у вірному вирішенні завдання в цілому. В цьому випадку він приступає до дій вже тоді, коли одне з можливих рішень стає вірогіднішим, чим інші, або визначена множина найбільш вірогідних рішень. Після прийняття такого рішення фахівець продовжує уточнювати його і, якщо це потрібне, вносить корективи в план своїх дій. Таким чином, на тестових завданнях таких типів, можна підготовити майбутнього фахівця до виваженого і професійного прийняття рішення в різнопланових життєвих ситуаціях. Чим різноманітніші будуть тестові завдання і чим більшої активності вони будуть вимагати для вирішення, тим вищою буде готовність майбутнього спеціаліста до виконання своїх функціональних обов'язків.
Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль, взаємоконтроль.
При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання.
Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів.
Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим.
Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити результати проведених робіт та виконаних вправ.
Взаємоконтроль включає контроль і оцінювання з боку інших учнів.
Принципи організації контролю і діагностики за навчальною діяльністю учнів:
1. Об'єктивність, позбавлена суб'єктивних і помилкових оціночних суджень і висновків учителя.
2. Систематичність, регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання.
3. Гласність, що полягає в проведенні відкритих випробувань, усіх учнів за тим самим критерієм.
Видами контролю є попередній, поточний, тематичний і підсумковий.
Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового модуля.
Поточний контроль здійснюється викладачем в ході вивчення кожної теми. З огляду на те, що повноцінне засвоєння знань і умінь не можна забезпечити протягом одного уроку, поточний контроль за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці зараз вважається необов'язковим.
Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми. Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми.
Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року.
Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.
У сучасній дидактиці виділяються такі методи контролю:
щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів: в якій мірі вони виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо;
усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо);
письмовий контроль знань і умінь здійснюється за допомогою письмових робіт;
графічна перевірка у формі складання таблиць, схем, побудови діаграм, графіків, схематичного зображення різних предметів, механізмів, пристроїв тощо виявляє вміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал, сприяє розвитку їх абстрактного мислення;
практична перевірка проводиться шляхом виконання учнями певних досліджень, трудових операцій, створення виробів, моделей тощо. Вона дає можливість перевірити уміння учнів застосовувати набуті знання на практиці.
Тестовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.
Тестові завдання можна розподілити на такі типи:
1) Завдання з недостатніми вихідними даними. Для вирішення завдань, що постають перед учнями, не завжди є достатні вихідні дані, що змушує висувати гіпотези можливих рішень, а потім добувати власне ті дані, які потрібні для вирішення поставленого завдання.
2) Завдання з надлишковими або не потрібними для вирішення вихідними даними. Фахівець у своїй діяльності часто зустрічається з завданнями, які мають надлишкові та несуттєві для їх вирішення відомості, що призводить до відбору лише суттєвих для вирішення завдання відомостей.
3) Завдання з суперечними відомостями в умові. Умови завдання, яке повинен вирішити фахівець у практичній діяльності, беруться з певних досліджень, спостережень, аналізів, повідомлень інших фахівців тощо. Серед цих відомостей, які роздобуті різними людьми в різних умовах, різноманітними методами з різними ступенями вірогідності, деякі можуть стати взаємно суперечними. Тоді фахівець шляхом співставлення цих відомостей вирішує, яким відомостям він віддає перевагу, а якими ігнорує.
4) Завдання, що допускають вірогідні вирішення. Фахівцю дуже часто приходиться приймати рішення про деякі важливі дії раніше, ніж він буде впевнений у вірному вирішенні завдання в цілому. В цьому випадку він приступає до дій вже тоді, коли одне з можливих рішень стає вірогіднішим, чим інші, або визначена множина найбільш вірогідних рішень. Після прийняття такого рішення фахівець продовжує уточнювати його і, якщо це потрібне, вносить корективи в план своїх дій. Таким чином, на тестових завданнях таких типів, можна підготовити майбутнього фахівця до виваженого і професійного прийняття рішення в різнопланових життєвих ситуаціях. Чим різноманітніші будуть тестові завдання і чим більшої активності вони будуть вимагати для вирішення, тим вищою буде готовність майбутнього спеціаліста до виконання своїх функціональних обов'язків.
Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль, взаємоконтроль.
При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення.
Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання.
Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів.
Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим.
Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити результати проведених робіт та виконаних вправ.
Взаємоконтроль включає контроль і оцінювання з боку інших учнів.
Принципи організації контролю і діагностики за навчальною діяльністю учнів:
1. Об'єктивність, позбавлена суб'єктивних і помилкових оціночних суджень і висновків учителя.
2. Систематичність, регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання.
3. Гласність, що полягає в проведенні відкритих випробувань, усіх учнів за тим самим критерієм.
